Що то в далині пломеніє?
То вогонь надій чи відчаю?
Небо волошкове синіє,
Волошкову рань провіщає...

Золотавий сонячний промінь
У холодних хмарах блукає,
І дощу заплаканий гомін
З туги все рида, не вщухає...

Що ж то в далині пломеніє?
Полум'я надій - не відчаю!
То ж краса-веселка ясніє -
Злива свою пісню кінчає...

Злива свою пісню кінчає,
І веселка в барвах ясніє.
Небо дивну юнь провіщає,
Тихо й загадково синіє...

* * *
Вона жила і мріяла про нього,
Вона чекала й вірила у те,
Що якось перетнуться їх дороги,
І стрінеться їм щастя золоте...

Вона його, можливо, ще не знала,
І він її ще, мабуть, не зустрів.
Але вона... вона лише чекала,
Щоб він її побачити зумів...

І от колись (не без веління Бога)
Їх дві зорі запалять майбуття...
І там, де перетнуться їх дороги,
Почне любов своє нове життя...